Chapter Text
– Клаус, виходи й скажи, що ти зробив з нашим братом, самозакоханий, підлий, кретин! – Ребекка сердита. Кров закипає у жилах. Ще недавно Елайджа писав їй кожного дня, а тепер від нього ні писку. Як Клаус взагалі подумав, що може зробити щось з Елайджою? Найбільш відданим зі всієї сім'ї Клаусу.
– Досить кричати, сестра. – сказав він відкривши різко двері. – Як я не здогадався. Шість убитих вампірів це твоїх рук справа.
– Вони були дуже грубі. – відрізала Ребекка. – Пробували обманути бідну, невинну дівчину, яка просто запиталася дорогу. Вибач, вони були твоїми друзями? Ох, точно. У тебе ж немає друзів. – нагадала їдко Ребекка.
– У мене є друзі. Марсель. – зробив паузу на долю секунди, аби побачити, як незадоволений впевнений вираз обличчя сестри припадає давнім болем. – Ти ж пам'ятаєш його? Так, звісно ж, пам'ятаєш. – сказав задоволено.
Ребекка промовчала.
– Він зазнався, а тепер король кварталу і в нього є правила про вбивства вампірів. Буде цікаво яке покарання він придумає для тебе. – продовжив знущатися.
– Плювати мені на Марселя і його правила. – різко відрізала Ребекка. – Елайджа ніколи не відмовляється від своїх слів. Що ти з ним зробив? – перейшла до справи первинна.
Клаус навіть не старався стримати задоволену посмішку.
– Можливо, поїхав відпочивати. –запропонував гібрид. – Або спить зверху. –вказав пальцем на стелю. – Сходи, подивися сама.
Ребекка роздратовано закотила очі і пройшла повз брата.
– Ти пам'ятаєш цей будинок не гірше за мене.
– Я все пам'ятаю. – сказавши це, відчинила двері.
***
Прогулюючись французьким кварталом, в голову лізуть думки лише про кількість людей. Чому їх так багато? Досі не віриться, що вона хотіла колись бути частиною цього. Повз раптово різко загальмувала машина. Напівзігнувшись, вона закрила вуха руками. Неприємний писк врізався у барабанні перетинки, викликаючи тілом хвилю кусючих мурашок. Голосно.
– Торе, права тут видають будь-кому? –відмітила собі на майбутнє навчити правилам та манер їзди цього тупоголового, вона попрямувала далі.
Зупинилася за декілька метрів від магазинчика однієї відьми. Та старалася щось пояснити дівчині, якій на вигляд за двадцять. Знайома на обличчя. Дівчина сказала, щось відьми і та завмерши на декілька секунд, зникла за дверима свого магазину. Скерувавши всі сили на зосередження слуху, нарешті змогла почути
– Розбав з дурманом і пару крапель в гарячий чай. Має спрацювати.
– Дякую. – дівчина простягнула зім'яті куп'юри. Сто відстотків переховується від когось. Відьма доторкнулася до її руки.
– Тут не місце вовкам. Ти поступаєш правильно.
Дівчина промовчала та пішла геть. Тепер зрозуміло. Скільки пройшло часу з її останньої зустрічі з вовком? Доволі багато якщо рахувати формально, але з її спогадів це було не більше чотирьох років тому. Хоча є ще Тайлер Локвуд.
– Привіт, хочеш прокачати довіру? Скажи Марселю, що в кварталі з'явився перевертень. – сказала відьма по телефону.
Гмикнувши, розвернулася та попрямувала в інший бік. Все таки, які ж підлі ці відьми. Хоча чому тут дивуватися? Її саму зрадила одна з них і як виявляється не один раз. Все-таки, вона втратила форму за цей час. Раніше вона могла одним коротким байдужим поглядом окинути людину та зрозуміти, що перед нею перевертень. Тут потрібно було почути слово "перевертень", щоб зрозуміти. Тато був би не задоволений нею. Хоча, яка їй справа до нього?
Він й так мертвий.
***
Сьогодні день так і просяться на події. Квартал насправді небезпечне місце, здебільшого для всіх, окрім вампірів. Але сьогодні з надприродним зачастили. Вийшовши з-за кута будівлі, на площі, замітила Марселя, і не одного. З ним під ручку йшов незнайомий вампір та Клаус. Рефлекторно сховалася за кут будівлі. Обережно виглянула. Відколи у місті він? Останній раз вона бачила його в Містік Фолс. Навіть не вагаючись, повернулася та пішла геть. Зараз у її плани не входить відкриватися хоч комусь, що вже говорити про Клауса.
***
Напевно, вона таки заскучала за пригодами, якщо втретє за день самостійно створила їх. Після перетина з Клаусом, вона вирішила знайти ту вовчицю. Сильних зусиль це не потребувало. Її запах легко знайти. Особливо коли запах перевертнів в'ївся в пам'ять. Можливо, то давній дух мисливця проснувся. Колись вона була зірковим мисливцем та воїном. Варто було ступити їй на землю ворогів, більшість людей нишкло, сміливці чи звичайні довбні намгалися приховати морозний страх, який пробирав до кісток. Навіть вітер затихав. А можливо, вона відчула певний зв'язок з нею. Не одна вовчиця переховується. Вона слідкує за вовчицею, ховаючись між деревами.
– Давай лише декілька ковтків, розлад живота і все закінчиться.
Ти ба вона вагітна. Неочікувані звуки заставили напрягтися, а вовчицю встати. Перед перевертнем постав вампір.
– Даремно ти прийшла сюди. – вампір хотів насунутися на неї, але вона зреагувала майже миттєво.
Опинившись за спиною вампіра, хрускіт шиї не заставив себе чекати. Вона посміялася про себе. Доволі рідко вона захищає вовків, а не вбиває. Вовчиця стояла навпроти. Обачно розглядала. Почула звук з-заду, ще двоє вампірів. Хотіла з ними розібратися, але вампірський слух вловив рух здалека, а нюх з біса знайомий запах. На вампірській швидкості втекла.
Хейлі хоч і була дещо шокована, але встигла її роздивитися. Зріст приблизно метр шістдесят п'ять-сімдесят. Через погане освітлення, очі вовчиця не роздивилася, проте з них сочилася упевненість, наставницька строгість та рішучість. Губи не дуже великі, ніс маленький, як в зайця. Її волосся русе ледь дістає до плеч.
Було щось в ній таке, через що у повітрі біля неї витала сила, впевненість, рішучість, навіть могутність. Напевно це через її поставу. Відкриті плечі, підняте підборіддя, струнка спина. Подібні відчуття у неї виникали лише біля Елайджі чи Клауса. Втекла вона так само раптово, як і з'явилася. Спантеличина Хейлі повернулася, але їй перегородили дорогу двоє вампірів. Швидко вовчиця вилила на них свій напій. Та це було не потрібно. Ребекка з'явилася саме вчасно.
– Неможна так поводитися з вагітною жінкою. Ненавиджу грубіянів.
Вона продовжила слідкувати за ними, але одного зрозуміти не змогла. Чому Ребекка взагалі тут?
***
Спершу вовчиця, потім Клаус, тепер Ребекка. Ні, тут точно щось не так. Звичайно, можна було б забути про все, далі працювати над собою, як й завжди, але сьогоднішній день показав, що воїн у ній прагне пригод. Очікувати, слідкувати, винюхувати. Це вона вміла так само добре, як і битися на мечах, а битися на мечах вона вміла ще краще ніж битися голими руками чи стріляти з лука. Прослідкувала за Ребеккою з вовчицею на ім'я Хейлі до великого будинку на плантації.
– Саме тому я просив тебе не виходити з дому. Вовкам вхід в квартал закритий. –розгнівано казав Клаус, закидаючи останній труп вампіра на гору таких самих. – У мене був план, а твоя маленька, нічна прогулянка поставила його під загрозу. Залиш його! –раптом крикнув він на Ребекку. Та хотіла розібратися з останнім вижившим вампіром. – Ти зробила достатньо, залишивши дюжину тіл, як вказівку до моїх дверей.
– Якби я не підслухала розмову про полювання на перевертня тут були б розвалини і не треба говорити, що в тебе є план. У тебе було повно часу, щоб виконати його, але ніхто не бачив, щоб ти щось робив. – почала свою гнівну тираду. За тисячоліття їй остогиділа зухвала, параноїдальна, невдячна поведінка брата. Деколи він їй остогидів. – Елайджа уклав угоду, щоб захистити твою дитину, щоб спасти тебе від твого егоїзму і підлості, а тобі зовсім плювати на дитину і на Елайджу, тому що ти нічого не зробив заради них.
Поворот сюжету змусив зависнути на декілька секунд. То вовчиця вагітна від Клауса? Клаус може мати дітей? Він вампір.
Але й вовк, також, нагадала подумки.
Стає цікавіше й цікавіше. А ось частина про Елайджу їй зовсім не сподобалася. Якщо він поручився за цю вовчицю, то постає питання, а де, вбіса, він сам? Її не було менше року з ними, та вони встигли вкотре обжитися новими сімейними таємницями з різкими поворотами і небезпечними змінами.
– Я все зробив. Розповісти тобі, що я зробив?З самого першого дня Марсель мені не вірив. З самого першого дня він пічкав своїх вампірів отруйною вербеною. Яка як ти знаєш, сестричка, захищає їх від мого внушіння. Мені потрібен був шпіон. Хтось в середині його команди. Хтось кого Марсель не запідозрив. Тому я приїхав на день раніше, ніж він думає. Марсель втратив шістьох вампірів, завдяки твоєму потягу вбивств, і йому потрібні нові вампіри. Тому я зробив новенького своїм, поки він не встиг випити вербени. Але всі ми знаємо, що дорога до чоловіка через серце. Тому я внушив дівчині, яка йому подобається. – Клаус розповідав гордовито, наче йому довкола всі мають ноги цілувати та за старання дякувати. – А з цього я всю вербену викачаю. – вказав на живого вампіра. – Внуши йому, що його друзі вдарилися в релігію і поїхали в Юту. Щоб він міг пояснити Марселю, чому він сьогодні втратив ще трьох вампірів. – наказував, волочивши вампіра в будинок.
– Ще в когось є питання? – продовжив Клаус, після того, як троє зайшли в будинок. – Добре, тому що в мене є. Хейлі. – натягнутим, як струна, гобоким з тихим гнівом голосом, яким виносять вирок, вказав на вовчицю.
– Що ти, чорт забирай, робила у французькому кварталі. Відповідай!- невитримав він, коли Хейлі продовжила мовчати. Зловісний крик відбився від стін ехом, розриваючи тишу. Вовчиця здригнулася. Ребекка напружилася, готуючись захистити її будь-якої миті.
Вона ж була розслаблена. Ні один м'яз не здригнувся, коли Клаус крикнув.
Час йде хтось не міняється.
– Нік, відстань від неї!
У неї ледь піднялися кутики губ, тихою гордістю. Все ж таки Ребекка може бути сильною та йти проти чоловіків з тиранами.
– Хочеш знати, що я там робила? Я купляла отруту, щоб позбавати страждань твою дитину. – з острахом, проте палко призналася вовчиця.
Сказати таке було великою помилкою Хейлі. Клаус миттєво притиснув її до стінки. Сталеві пальці, стискали шию. Душив.
– Нік! Нік!
Коли Клаус не зреагував на крик Ребекки, вона за допомогою швидкості вампіра притисла його до протилежної стіни. – Забери від неї свої руки, заради Бога, вона вагітна! – намагалася хоч трохи врозумити свого брата. Та сімейні драми її вже не так цікавлять. Тож замість слухати далі вона вже розвернулася, щоб піти, проте краєм вуха вловила ще декілька слів.
– Я віддав Елайджу Марселю. Один первинний у місті – нехай, але двоє...
Значить Елайджа у місті. Навряд сам Елайджа погодився віддати себе. Значить він заколотий.
Вона спохмурніла. Знову варварські методи Клауса.
Якби не холодний мозок, вона б вийшла на жовтувате світло зовнішніх ліхтарів будинку та вкотрк поставила Клауса на місце.
***
– Я роблю хоч щось. – невтрималася Софі Деверо. – Марсель з кожним днем стає все сильнішим, а зараз ми навіть не можемо чаклувати без його згоди. Моя сестра віддала за це життя. – нагадала Софі.
– Напевно, твою сестру має бути шкода.- перервав голос промову. Усі відьми повернулися до неї. Вона стоїть, притулившись спиною до беттоної стіни. Не дивиться на них. – Яка різниця поїдете ви чи залишитеся? Однаково не зможете чаклувати. Так хоч будете мати життя.
– Ти ще хто така вбіса? –. поперла одна з відьом на неї.
– Меліса. – вона нарешті повернулася до них. Лівим плечем спирається об стіну. – Кажуть, вам не подобається сьогоднішній король.
– Тобі яке діло до цього? - прищурилася.
– Можу допомогти.
– І як цікаво?
– Магія. Вона вам потрібна. Можете брати мою.
Відьма усміхнулася, наче їй розповіли не смішний, але збіса дурний жарт.
– Вся магія, яку застосовують відьми проходить через Марселя. Він знає коли чарують відьми.
– Як добре, що я не проста відьма.
Меліса притулила голову до стіни. Під очима з'явилася чорна сіточка з вен.