Chapter Text
Роберт був в порядку, у спосіб, в який в порядку прогнивший сир в його холодильнику: можна навіть подумати що мох це його фішка, до тих пір доки не відкусиш і не отримаєш отруєння.
Туман у голові робив кожну дію трохи дивною, не до міри де він не згадає все що тільки що робив, але достатньо щоб цього бажати. Чи це не смішно? Великий герой, яким були його дід і батько, так само далекий від нього як були і вони. Лежачі на підлозі пустої квартири, легко згадати як все починалось, коли він був ледве підлітком, окутаний горем втрати, але натхненний робити добро. Зараз, в цій “відпусті на невизначений термін по стану здоров’я” минулі п’ятнадцять років не відчуваються справжніми.
Звучить страшенно жалюгідно, але це на його особистий смак. В нього є звичка перебільшувати значення речей, думає він роблячи ще один ковток подарованого (і жахливо дешевого) віскі. Надто дорослий, щоб плакати, і все ж ніколи не достатньо хороший, щоб стати кимось справжнім. Якщо він – це мехамен, то він його батько і дід, тільки в рази гірший, враховуючи що він просрав кожну копійку на цей костюм, і кожну хвилину на навчання, яке так і не далось йому достатньо.
Єдине що в нього колись виходило, що йому справді приносило задоволення робити працюючи героєм (якщо можна назвати роботою те, за що він не отримував гроші), це займатися програмною частиною. Це щось, чим він навіть би пишався у кращій день, наскільки зрозумілішим і прийнятнішим є інтерфейс, наскільки зручніше мати голосовий ввід, якого не було ні в його батька, ні в діда, як він, мабуть, частіше за них виходив на місії без костюма, бо йому не потрібен був той, щоб зруйнувати двері які можна просто взламати кодом. Але цього навіть близько не достатньо.
Посередній механік, ще більш посередній хімік та фізик, здатний лише повторювати те, чого його навчили та й те не дуже добре – він ніби гірша версія минулих поколінь, і кому як не йому підходить краще сидіти за офісним столом, або напиватися у квартирі, пустій лише тому, що він не думав вибратись з перепалки живим.
Робрерт не перевертається на бік засинаючи на підлозі – захлинутися від блювоти у ві сні, звучить надто привабливо.
***
– Тебе що переїхали? – перше що зустрічає його на роботі, і, чесно кажучи, він точно відчуває себе так ніби його переїхали. Як він взагалі вирішив що напиватись перед роботою це гарна ідея?
– І тобі доброго ранку Прізм – каже він, ігноруючи наскільки болючим є звук кавомолки і як хрипить горло, коли він намагається її перекричати.
– У-у-у, я дивлюся у когось була дуже весела ніч – Візі регоче, її голова і голос прямо біля його вуха, ніби натякаючи. Роберт вдаряє її ліктем, що достатній для неї натяк відвалити, на жаль недостатній, щоб замовкнути – міг би і нас запросити!
– Ти будеш наступною повією якій я подзвоню – він робить невеликий уклін в її бік наливаючи собі каву, в цей момент він бачить як Призм його фотографує. Трохи ненавидячі як його руки одразу підіймаються до голови, він все одно намагається пригладити волосся. Якщо це заслуговує на фото, все, мабуть, гірше ніж він вважав.
Дратує як в цих людей немає жодного відчуття банальних манер. Невже немає ніякої простої етики не чіплятися до нього коли він хоче побути сам у своєму жалюгідному собі? Але, думає Роберт, дивно очікувати це від людей які вже життя провели порушуючи закон.
Він зупинився. Сміх жінок був трохи на тлі, вони його ображали, звісно але.. Боги, звідки їм знати що таке прийнятна трудова етика? Візі сама казала що це їх перша справжня робота. Всі вони вже дорослі люди, але звідки їм знати що вдаряти в лице кулаком – це поганий вихід для гніву, коли це те що робили з ними їх злочинці-колеги. Що підкрадатися до людей в роздягальню – може травмувати, коли, можливо, для них є це звичайним вівторком у барі. Що цілувати без дозволу навіть якщо відступаєш пізніше – не є адекватним зізнанням, коли, можливо, це єдиний спосіб як вони визнавали що закоханні. Добре Роберт, а якщо вони робитимуть це з іншими?
– Робі-і-і? Роберто?
Вони доволі добре вчаться, стали набагато кращими героями, бо знали що робити, коли Роберт вказав їм на помилки і що є неприйнятним, а що навпаки є гарною роботою. Один раз треба було пояснити їм спілкування з дітьми, і плачущих малих та розгніваних батьків стало в рази менше на дзвінках. Не зникли звісно, але цього разу хоча б ненавмисно.
– Земля до Роберта! – він ухилився від підзатильника, і не вражено підняв бров на Візі.
– Гей мужик, ти добре? – Призм не здавалося щиро стурбованою, але Роберт все одно змусив себе зібратись і посміхнутись, навіть коли йому хотілося вирвати власний шлунок і забити себе їм до смерті, даби не відчувати нічого.
– Так, так, заблукав трохи – він підняв погляд на настінний годинник – зміна за п’ять хвилин, я пішов, побачимось.
А після зміни у нього буде дуже довга і дуже незручна розмова до Блейз, мабуть. Він цього точно не чекав, але він вже достатньо жалів себе учора, і наскільки б жалюгідною людиною він не був, Роберт робить свою роботу так добре, як може.
***
Коли зміна закінчилася Роберт лише зняв апаратуру, і просидів в кріслі солідних десять хвилин перед тим як піти додому. Йому по дорозі ще треба забрати Біф у Чейза, враховуючи що завтра його робочій, і можливо для такої розмови краще бути трохи більш зібраним ніж те що він зараз.
Якби він не був єдиний хто може впоратись із командою Зет, Блейз би, мабуть, змусила його йти додому, але та обмежилась довгими співчутливими поглядами, та пропозицією довшої перерви, яку він ввічливо відхилив. Так, не гарний грунт для розмови. Завтра.
***
Те як Панч-ап сміявся із нього “нарядився для твого хлопця?” і заткнувшись тільки на можливо трохи надто роздратоване “заздриш?” вирішило ситуацію саме собою. Роберт не буде входити в кабінет Блейз, коли вона подумає що це щось надто серйозне. Це тільки надасть вагу такій незначній ситуації та просьбі. Завтра.
***
Роберт так і не підійшов до кабіенту, лише провівши двері довгим поглядом. Йому просто треба придумати що сказати. Це все. Він піде Завтра.
***
Її не було всередині. Було б просто грубо заходити. Завтра.
***
Після вихідних. Немає сенсу руйнувати їй настрій до них.
***
Це Понеділок. Ніхто не хоче займатися такими справами у понеділок. Завтра.
***
Роберт сказав собі що забув, навіть коли всю дорогу додому провів із дивним відчуттям розчарування, поразки та.. сорому. Що ж. Завтра.
***
Вона відкрила коли він стояв біля дверей другу хвилину, не наважуючись постукати. Вибігаючи кудись, він лише посміхнувся, і сказав що це не терміново якщо їй треба бігти, Блейз вдячно видихнула і побігла далі. Завтра.
***
Завтра.
***
Завтра. Він зробить це завтра, він…
***
На п’ятницю другого тижня, знаходячись на балконі власної квартири, де Біф спав на його ліжку, а хмари на небі закривали навіть зірки, в моменті, у якому було настільки тихо, що можна було почути думки, але навколо нікого, щоб це зробити, Роберт дозволив собі думку, одну незначну і неважливу думку якої він трохи боявся.
Бо можливо, тільки можливо, він просто тікає.
***
– Гей, не зайнята? – Роберт привідкрив двері, після ввічливого стуку.
Чим довше він про це думав, тим менше розумів навіщо він робив те що робив. З вірогідністю у відсотків сімдесят, якщо вона справді зайнята він ніколи в житті більше не підніме цю тему. Відчувається ніби роздувати фарс на пустому місці, бо правда доволі легка – команда робить прогрес.
Видно наскільки їм легше і банально краще, без тиску, а з похвалою за їх досягнення. І це?
Роберт ніби навмисно хоче все зіпсувати.
– О ні, у мене є пара хвилин для тебе, проходь – вона посміхається, і Роберт трохи проклинає її за вільний графік. Вона насупилась, ніби щось помічаючи у ньому, і Роберт свідомо змусив себе метушитися менше коли підходив до столу – Щось сталось?
Йому було важко дивитися їй в очі, тому він дивився на її ніс. Старий трюк якому йому довелось навчитись ще в дитинстві.
– Легше сказати, коли щось не стається – він сміється, і щасливий бачити як її плечі розслабитись – але так, є щось що я думав варто обговорити.
Він робить вдих, і відводить погляд на стіл, ловлячи себе надто пізно. Підводити зараз буде лише помітніше, чорт.
Йому треба було подумати як це сформулювати до того як він сюди прийшов, те що в Блейз є пара хвилин не означає що в неї вони справді є, десь на підсвідомості розуміє він. Блейз дає йому більше поблажок ніж іншим, з такою командою це зрозуміло, і все ж має бути межа.
Це.. причина чому він тут, чи не так?
І все ж він мовчить довгі секунди, а вона його не торопить. Роберт не може сказати чи він вдячний за це, чи йому трохи хочеться на неї накричати.
– Я думаю нам варто поговорити за професійні межі з моєю командою, – він знову на неї подивився, відчуваючи жахливу втому на своєму лиці – у спосіб який включає HR
– ...ага – вона кліпнула на нього. Роберт бачив секунди як її лице із розгубленого, перетворилося на занепокоєне і одразу ж професійно-нейтральне – У тебе є підстави хвилюватися за власну безпеку чи комфорт?
Пирх був автоматичним.
– Коли у мене не було підстав хвилюватися за власну безпеку і комфорт? – але коли вона не виглядала такою ж розваженою як він, Роберт відкинувся на стілець – Слухай, ми маємо розуміти їх ситуацію..
– Роберт..
– Я серйозно Блейз, вони злочинці. Були ними пригинанні, все життя, ми не можемо очікувати від них зразкової поведінки янголят – Роберт не продовжував доки вона не кивнула йому, показуючи що хоча б слухає – неможливо забрати людей із вогню, і очікувати що вони забудуть запах диму. А та історія з виключеннями? Блейз чесно, воно зробило тільки гірше. Я не хочу, щоб тут сталося те саме.
– ..я розумію.
– Добре, – він повернувся на вікно – але ми також не можемо тримати стандарт настільки низько. Одне діло жартівливі образи, чи розіграші, інше...
Немає правильного закінчення для цього речення, не зовсім. Вони просто не розуміють меж, а на даному етапі навіть він сам не може сказати коли вони пересуваються. Роберт може лише співчувати. Для нього бути прижатим до стіни небажаним поцілунком, отримати зайвий фінгал чи опозоритись перед колегами не така вже й велика справа, є гірші речі які будять його в ночі.
Щось що привело його у цей кабіент, ніколи не було ним самим, чи його благополуччям, і хоча Роберт знає що він може просто відмахнутися від цього, в нього достатньо емпатії для тих хто... хто не може. Для кого ці речі можуть залишити шрами. І все тільки тому, що його команді ніхто ніколи не пояснював очевидні іншим кордони? Це дурість, яку дуже легко уникнути.
І все ж, він вагався заходити сюди два тижні, як боягуз та ідіот яким він був.
– Між нами, я не думаю що, все що вони роблять йде зі зла, – він пожимає плечима, дивитися на неї все ще важко.
Суть програми Фенікс у тому щоб привчити їх до кращого, допомогти їм вибратись із пекла минулого життя, і низки поганих рішень, і це включає у себе допомогти їм зрозуміти що є і не є хорошим і здоровим. Те що він робить зараз – це правильно.
Він почувається зрадником.
– Ну вони дорослі люди.
– Яким ніколи нічого не пояснювали – Роберт повернув на неї погляд. Було легше їх захищати, це знайома територія – нам необхідно це виправити
– Тобто ти просиш мене провести лекцію про трудову етику? – тон Блейз був легким, але нахил голови видавав те як вона замислилась.
– Щось накшталт, – він посміхнувся у відповідь – в ідеалі ще й про харасмент, домагання, та обов'язкового терапевта, але маленькими кроками.
– Харасмент? Це про хлопців – вона похитала головою, і Роберт не став виправляти що “хлопці”, вірогідно, мають найменше проблем у цьому питанні – Добре. Так, я поговорю про це і дам тобі знати.
– Дякую – він посміхнувся їй встаючи, щоб уходити.
– Тобі дякую Роберт, – її самозвинувачувальний сміх тихо лунав стінами кабінету – я мала раніше подумати за це.
Він не знав що на це відповідати, тому лише закрив двері, попрощавшись. Серце калатало, а руки трохи трясло коли він повертав ручку, важкий видих був його другом у майже пустому офісі.
Закривши лице руками, він дозволив постояти собі хвилину, лише хвилину, щоб зібратись. Роберт так втомився. Йому було соромно за те ким він став і ким він був так часто, що це більше не впливало на його життя так, як раніше. Але, одне діло бути врятованим коли ти зробив все що міг, тут було тільки ввічливо подякувати, і дурістю відмовлятись приймати допомогу, навіть коли це трохи незручно, і зовсім інше коли він сам, добровільно все руйнує під власними ногами.
– Кого звільняють?
Роберт стрибнув, роками рефлексів ставлячи ноги у правильну позицію, повертаючи голову на звук готовий захищатися. Візі стояла дивлячись на нього з піднятою бровою, і Роберт прижав руку до серця, намагаючись контролювати дихання.
– Заради всього святого! Кажи хлопцю коли ти поруч – він похитав головою, відганяючи переляк.
– То, кого звільняють? – вона повторила питання.
– Нікого не звільняють – Роберт відштовхнувся від стіни, йдучі до власного, єдиного ще освітленого, столу.
– Ага, – вона закотила очі – то ви з Блейз цілувалися на робочому столі? Прям в її офісі Роберт? Я очікувала від тебе кращого, хоча маю визнати…
– Не всі робочі питання стосуються звільнення Візі – він втомлено видихнув, виходячи із системи та відключаючи комп’ютер, лампу та зсуваючи стілець під стіл – і не всі особисті зустрічі закінчуються сексом.
– Я майже повірила.
Роберт нічого на це не відповів, лише кинув на неї не вражений погляд. Закотивши очі вона відмахнулась кинувши “я все одно дізнаюсь” і зникнувши.
Дорогу додому Роберт ненавидів як надмірно відчував пустий простір за собою, та прислуховувався до дурних звуків на вулиці.
***
В його квартирі забагато ламп, нарешті визнає він п’ятничним ранком, збираючись на роботу. Це були приємні подарунки, і насправді доволі вдумливо від Візі, якби у нього була квартира вже заставлена речами, щоб не надто вибиватись із можливого декору, але його дивує як тільки Блейз могла подумати принести щось окрім лампи. Можливо у неї просто була фора у вигляді Чейза.
Суть у тому, що пусті стіни, на яких є тільки тріщинна та намальоване маркером червоне коло, ліжко посеред кімнати, і з десяток абсолютно різних ламп виглядають дивно моторошно в одному просторі. Його дивує як тільки зараз він це помітив.
Можливо на цих вихідних йому варто щось подивитися. Хоча б штукатурку, щоб залатати стіну. Дивно насправді мати гроші на особисті витрати, і може через це в нього вони зараз і є. Коли йому дійсно дають доволі хорошу зарплату, він не дуже знає що робити зі всіма грошима, окрім невизначених “відкласти на подушку безпеки” та щось про погашення кредитів, яких у нього, на щастя, не встигло з’явитися. Маленькі милості.
Тож, так. Рахунки за квартиру, їжа, Біф та проїзд це все на що він витрачається. Йому варто поповнити аптечку кращими речами ніж прострочений парацетамол. Можливо поставити якийсь диван у це місце, та купити ноутбук, зараз, коли він не може використовувати костюм як його основний доступ, щоб програмувати. Стіл можливо, чи тумбочку.
Він пам’ятає дім його дитинства, в порівнянні його теперішне житло звісно виглядає трохи клаустрофобно, але це не важливо, суть у тому, що в них був двір, де йому подобалось бігати з Чейзом, там було невеличке місце із маленьким столиком та стільцями, де тато з його командою готували шашлики, та іноді гуляли після місій, коли на вулиці було приємно тепло.
Можливо йому можна зробити щось подіне на власному підвіконні, без грилю, за очевидних питань безпеки, але невеликий простір, куди він зможе вийти на вулицю, насправді не йдучі до парку чи кафе.
Телефон задзвонив ще одним будильником, запасним, той що існує тільки якщо він проспить, і Роберт відкладає ці думки, продовжуючи збиратися.
***
– Доброго ранку всім, я сподіваюся не пририваю – Блейз незручно увірвалася на їх лінію, і Роберт був вдячний за те що мав сьогодні доволі непоганий день. Інакше б в нього навряд вистачило сил сидіти як він сидів. Бо бажання вимагати використання лікарняного прямо зараз було ледве переробним – після цієї зміни, мені потрібно щоб ви зібралися в спільному офісі на годинку.
– Ну, і для чого це? – Купе спитала, мабуть бажаючи почути відповідь від Блейз, але по її мовчаню та вже відключилася від лінії. Добре.
– Поняття не маю – він не брехав, технічно. Його підозри можуть не виправдатись.
– Херня – Візі роздратовано його перебила.
– Да здоровяк, вона зазвичай каже тобі такі речі – Панч-ап додав.
– Не цього разу – добре, тут він просто брехав – на тридцять шостій вулиці щось сталося із цивільним літаком, Сонар, Фламбей мені треба, щоб ви…
Вони пару разів намагалися порушити це питання, але ігнорувати це було так само легко, як тремор в руках. Коли був час вільний від запитів, він усвідомив що в нього не було таких проблем з тиском до коми. Можливо насмішки Чейза за повну медичну перевірку мали певні підстави, він записав собі уточнити чи покриває це його страхування від SDN, під задачами подивитися ноутбук та купити штукатурку, в нотатках на телефоні.
Він не пригадає останній раз, як він користувався нотатками на телефоні. Робити списки, допомагало тримати задачі в голові, але зазвичай це стосувалося лагодження мехамена, і робилося на випадкових чеках та серветках, які викидалися за пару днів у найгіршому варіянті.
Це виглядає як щось що в нього може бути більше пари днів. Роберт не був впевнений як до цього ставитись, і йому вчасно прийшов наступний дзвінок, нагадуючи зосередитись на роботі.
Кінець зміни прийшов надто рано. Нагадавши їм про зустріч, він зняв апаратуру, та глибоко вдихнув. Повільно видихнув. Не було причин нервувати, окрім того що він сам на себе це накликав, ця зустріч проста банальність, яка траплялася навіть на його минулих роботах, які не були на повний робочій, а це? Велика фірма, із хорошою репутацією, вирішила провести презентацію про робочу етику команді яка відома тим наскільки в них вона жахлива?
Ніхто не стане думати двічі. Навіть якби стали, що у цьому такого, крутив в своїй голові Роберт, йдучі по коридору, він робить свою роботу, і вони мають знати як робити свою.
Сходи надто замалі вирішив він нарешті по ним піднявшись.
Кімната за скляними дверима вже була темна, і глянувши на телефон, він побачив що запізнився на пару хвилин. Привідкривши двері, він помахав Блейзер із ввічливою посмішкою, сів у кут, подалі від столу за яким не було тільки Малеволи.
За пару хвилин вона з’явилася із порталом. “Сап” вона кинула, падаючи на стілець поруч з Сонаром, той штовхнув її плечем.
До того як це перетворилося на щось більше, Блейз прокашлялась. Маленький прожектор перестав показувати домашній вигляд сьомого віндовса, і переключився на павер поінт, за рухами Чейза біля ноута.
– Рада вас тут вітати – вона говорила своїм корпоративним голосом, який завжди трохи смішив Роберта, ніби вона робот із телевізра, а не людина яка плакала над Валлі – сьогодні я хочу…
– Боги, і заради цього в нас забрали відпочинок? – Сонар кинув.
– Ці години є вашими робочими. Ніхто не забирає у вас відпочинок, лише зміну – Блейз трохи вибита з рівноваги, але відповіла.
– Ми могли б зайнятися чимось крутим і рятувати людей, а не цим – Флембей відкинув голову у роздратуванні, ноги лежали на столі.
– Твоя дупа все одно нічого не робить – Призм кинула гортаючи соцмережі на телефоні.
– Чим швидше ми почнемо, тим швидше це закінчиться – він підняв голос роблячи непотрібний рух руками, ніби посилюючи, просто щоб трохи розбавити атмосферу. Хоровий галас роздратування більше нагадував підлітків п’ятого класу.
– Так, дякую, тож ми тут щоб обговорити правила…
***
Він не знав чому думав що це пройде добре.
Флембей який ледь не спалив стіл сперечаючись із Чейзом про те що “ну іноді людині прям треба врізати!”. Призм яка почала знімати на телефон супереку між Купе та Малеволою, і в яку довелося вручатися Голему. Візі яка на частині про сексуальні домагання встала зі стільця тикаючи на нього пальцем із “Ой, та годі! Це було лише один раз, обов’язково треба було крисити?!” і жахливо холодне Блейзове “Що?” буде снитися йому в кошмарах.
Йому довелося розповісти Бейз, при всій клятій кімнаті, і він був ледь не вдячний що в нього на руках був інцидент при якому був Ватербой, їм не потрібно більше підстав звільняти Візі як таких. Їй все одно видадуть офіційне попередження, і Роберт немає сил почуватися погано через це. Половині кімнати за ці дві години їх видали, і кожне з них можна було б уникнути якби вони не поводились як кляті діти, перекрикуючи та нападаючи на одне одного.
– Це була.. зустріч – Блейз сказала вкінці, протираючи переніся, але намагаючись бути дипломатичною.
– Це було кляте лайнове шоу. Ви поводились як йобанні діти і у вас буде стільки проблем після цього лайна придурки – Чейз вигукнув, і Роберт не міг не погодитись, особливо коли після цього одна третина людей виходила тикаючи іншим факи, інша тікаючи мов обпечені використовуючи здібності (Флеймбей вилетів у кляте вікно), а інша були Големом та Ватербоєм.
Тиша в кабінеті була задушливою. Роберт, накрив лице руками, фізично намагаючись зібратись.
– …Ну, я очікувала кращого – Блейз зізналась, і Роберт ледве стримався від того, щоб засміятися.
– Я не очікував лайна і все одно розчарований – Чейз хлопнув ноутбуком, піднявши голову, світло було вже включено, і вони збирали прожектор. Це було циркове шоу, у найгіршому прояві, але.. ну. Це його обізяни.
– Пригинанні все скло залишилось цілим – він відав із себе сміх, який сподівався що не був істеричним, на нього обернулися – це лише доводить необхідність таких речей для них. Просто питання часу, їм стане краще.
– Ти надто віриш цю купу лайна малий – Чейз похитав головою, і вийшов за двері, провівши його лише дивно сумним поглядом.
Вони були, сам на сам з Блейз що тримала прожектор та ноутбук. Вставши з стільця, він молився, щоб її незручний погляд стосувався лише всієї ситуації, а не бажання запитати щось його.
Ніколи раніше його молитви не були почуті, чому б їм починати працювати зараз.
– Роберт, мені треба.. – він зупинився біля дверей, вихід так близько, лише пара секунд. Блейз видихнула, змінюючи тон від професійного, щоб він міг почути неймовірно втомлену жінку. Він бажав ніколи не знати що вона плакала на Валлі – Як давно сталася ситуація в чоловічому туалеті?
– Я вже сказав що нічого не сталося Блейз – він похитав головою, тримаючи руку на ручці дверей.
– Це не нічого Роберте, звільняють і за менші речі – голос був дивно захисним. Він ненавидів що змусив її хвилюватися, ще й за таку дурість – ця ситуація була причиною, чому ти…
– Ні, воно сталося доволі давно – він засміявся, і рука Блейз на плечі змусила його здригнутися. Вона не відпустила, а він обернувся, намагаючись не відчувати себе в пасці. Однієї секунди на її надто серйозне та занепокоєне лице, дало достатньо інформації, щоб він обрав дивитися на стелю, відкинувши голову назад.
– Це все, вони… вони намагаються, це просто не дається легко. Їм потрібен лише час і навчання.
– І обов’язкова терапія – вона хмикнула, і Роберт не зміг стримати легкої посмішки.
– Саме так.
– Роберт, подививсь на мене – і Роберт подивився, ненавидячі як незручно це змусило його почуватися. Повітря невистачало, і він майже бажав бути у неї закоханий, щоб пояснити це чимось таким – пообіцяй що якщо щось подібне станеться ще раз, ти даси мені знати.
– Блейз…
– Роберт.
– Менді. – він передражнив, але вона не відступала. Видихнувши він прийняв рішення – Я обіцяю.
Брехня далася надто легко, і це одне ледь не змусило його нудити. Її щира посмішка, так, ніби вона йому справді повірила, і кивок, фраза що вона тут якщо йому потрібна, і такі самі ввічливі банальності у відповідь, змусили почуватися його таким малим. Це все одно не так вже й важливо, ні ця, ні інші ситуації, це на краще, навіть якщо було відчуття ніби Роберт зробив щось не так.
Це правильно. Це має бути.
Сором в горлі заважав думати за це далі. Він намагався не думати про те, як вихід з кабінету відчувався втечею.
В них не було часу на другу зміну, але він все одно зайшов попросити Чейза посидіти з Біфом на вихідних перед тим як йти додому. Той поклавши руку на плече кивнув.
***
Роберт стояв в пустій квартирі, забитій лампами та одним ліжком, із тріщинною на стіні та червоним колом намальованим маркером. Його дивує як в нього були сили за це турбуватися.
Пусті стіни відчувались клаустрофобно.